Умовно-змінні витрати попередньо обліковують на рахунку 25, а потім списують на рахунки 20 і 23. Умовно-постійні витрати в частині виробничих витрат враховують на рахунку 26. В кінці звітного періоду умовно-постійні витрати списують з рахунку 26 у дебет рахунку 90 «Продажу».

Таким чином, при знову введеної методикою угруповання та списання витрат на виробництво на рахунках 20, 23, 29 відображають неповну виробничу собівартість продукції (без загальногосподарських витрат). Після закінчення звітного періоду неповну фактичну собівартість продукції списують з кредиту рахунків 20, 23 і 29 в дебет рахунків 43, 40 і інших рахунків.

Отже, готова продукція, товари відвантажені, незавершене виробництво також будуть відображатися в обліку та звітності з неповною виробничої собівартості.

При використанні нової методики угруповання та списання витрат на виробництво вітчизняна система обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції стає близькою до системи «директ-костинг», яка широко використовується в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Одним з основних показників роботи підприємства є собівартість продукції. Обчислення собівартості одиниці окремих видів продукції або робіт і всієї реалізованої продукції називається калькуляцією. Розрізняють планову, кошторисну, нормативну і звітну, або фактичну, калькуляції.

Планові калькуляції визначають середню собівартість продукції або виконаних робіт на плановий період (рік, квартал). Складають їх виходячи з прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання обладнання та норм витрат по організації обслуговування виробництва.